СПОГАДИ. ДО 95-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОРИСА ГРИГОРОВИЧА ВОЗНИЦЬКОГО

Якщо нам щастить познайомитись з людиною, зустріч з якою залишається в пам’яті на все життя, про таку людину дуже хочеться розповідати всім…

Для членів Українського товариства оцінювачів, які приймали участь у Львівських конференціях, присвячених проблемам оцінки будівель-пам’яток в період з 2005 до 2011 року такою ЛЮДИНОЮ став Борис Григорович Возницький.

В 2005 році організацію конференції координувала наша колега, львів’янка Ганна Миколаївна Вовчук. Вона тоді розповідала, що з великим хвилюванням завітала із запрошенням на конференцію до Бориса Григоровича в його кабінет директора Львівської національної галереї мистецтв (на сьогодні галерея носить його ім’я). І попри неймовірну завантаженість, Борис Григорович погодився. Ми провели разом три конференції.
В 2011 році наші колеги Світлана Смольнікова та Вадим Шиленко від імені Українського товариства оцінювачів привітали Бориса Григоровича Возницького з 85-річчям з дня народження та вручили пам’ятний знак «Почесного члена Українського товариства оцінювачів».

В цьому році 16 квітня виповнюється 95 років з дня його народження і вже 9 років як ми без Бориса Григоровича…

В Інтернет ресурсі можна знайти дуже багато публікацій та спогадів про Возницького. Його ще за життя називали рятівником та ангелом-охоронцем української культури, українських замків.

Лариса Борисівна Разінкова-Возницька, донька Бориса Григоровича такими словами коротко охарактеризувала його вклад у збереження національної культури: «…Ось тільки невеликий перелік діяльності Бориса Возницького: створив найбільший музей в Україні, який містить сімнадцять окремих музейних відділів та заповідників, реставрація та концепція експозиції Олеського, Золочівського, Жовківського (відділу галереї) замків. Концепція експозиції Підгорецького замку з представленням оригіналів, відкриттям відділу археологічних знахідок давнього городища Пліснеська, відтворенням старого планування залів. Продумав та створив паркову систему в Олеському та Золочівському замках. Відродив садибу Маркіяна Шашкевича в Підлиссі та створив з Романом Лубківським музей «Русалка Дністрова». У с.Руда створив музей гетьмана Івана Виговського. В Олеському замку експозицію гаварецької кераміки. В приміщеннях монастиря Капуцинів у Олеську створено унікальні в Україні, єдині студійні фондосховища. В підвальних приміщеннях зібрав по фрагментах кам’яні надгробки XVI-XVIII ст., які є також винятковою експозицією. Добився передачі музею Палацу Потоцьких у Львові та разом з Галиною Дергачовою створив експозицію творів європейського мистецтва XІV-XVIII ст. Там відкрив каплицю, яку присвятив «Львівській Богородиці», іконі XIV ст. У 1965 році з Володимиром Овсійчуком відкрив сміливу на той час виставку «Львівський портрет», і хоча цензура заборонила показ цієї виставки, експонував її у напівпідвальних приміщеннях галереї. Відродив П’ятничанську вежу – XIV ст., музеєфікував каплицю Боїмів. Зібрав з нуля стародруки, українські книжки та створив Музей книги. Врятував частину античних скульптур з палацу Лянскоронських у Старому Роздолі. Борис Возницький врятував скульптури Йогана Пінзеля та досліджував його творчість впродовж п’ятдесяти років, надрукував декілька монографій…».

За безцінну працю Борис Возницький був удостоєний багатьох нагород та відзнак: Герой України (2005), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслужений працівник культури України та Польщі, кавалер Ордену за заслуги, почесний громадянин п’яти міст, почесний доктор наук та академік.

Однак до нагород Борис Григорович ставився дуже спокійно. Коли ми зустрічались, в нього на лацкані піджака була лише зірка Героя України. Сенсом його життя були слова, які викарбували на його могильній плиті: «Рятування національної спадщини для мого життя – це призначення з вище».
Директор департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА Мирослава Туркало в дні вшанування пам’яті Бориса Григоровича сказала дуже чутливі слова, до яких ми цілком приєднуємось:
«…як важливо усвідомити, що від однієї лише людини може залежати дуже багато. Одна людина за своє життя може зробити так багато, що її праця не забудеться ніколи. Справа, яку Борис Григорович творив щодня упродовж всього життя є сьогодні з нами – у кожному експонаті музею, у кожній будівлі, яку він відновлював і зберіг, є у кожній пам’ятці і розмові фахівців про Україну, про українську культуру і мистецтво. Наше майбутнє – саме за такими людьми, які люблять Україну по-справжньому, - не словом, а ділом..»

6 лютого 2020 року, у Львівському Палаці мистецтв відбулася презентація книги «Собор Бориса Возницького. Спогади, роздуми»

НИЗЬКІЙ ВАМ УКЛІН, БОРИС ГРИГОРОВИЧ, ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ…