Оцінка об'єктів культурної спадщини в Україні. Проблеми інвестицій.

На державному обліку перебуває: 51364 пам'яток історії, в тому числі 142 - національного значення; 16293 пам'яток архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва, в тому числі 3541 національного значення 5926 пам'яток монументального мистецтва, в тому числі 44 національного значення.

Загальна кількість пам'яток, що знаходяться на державному обліку України перевищує 130 тисяч. Важливими центрами збереження культурної спадщини є історико культурні заповідники.

В Україні функціонує 61 історико-культурний заповідник, з них 14 національних. Серед пам'яток національного значення є кілька комплексів, віднесених до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Це ансамблі Києво-Печерської лаври, Софії Київської та історичного центру Львова.

На окрему увагу заслуговують фортифікаційні споруди України. Завдяки геополітичному розташуванню на перехресті торгових шляхів на території України здавна аж до ХХ ст. існували сотні замків і фортець. Їхню точну кількість дослідникам назвати важко, хоча цифра може наближатися до 3000. Вони зіграли велику роль в європейській історії: замки і фортеці Поділля захищали Європу від турецьких набігів, в замках «Золотої підкови Львова» проводили зустрічі європейські королі. І кожен по-своєму унікальний, має давню історію, легенди. Фортеці почали будувати ще з часів Київської Русі. Тоді вони мали форму деревоземляних укріплень, однак з часом активно будуються кам'яні фортифікаційні (XIII в.) і бастіонні (XVIII ст.). В XVI- XVII ст. всередині них стали зводити палацові корпуси.

Географія українських замків і фортець досить обширна, але значна їх частина, до того ж кам'яних, знаходиться в Західній Україні на відміну від Наддніпрянщини і Лівобережжя, де укріпленнями служили дерев'яні та земляні споруди. Замки Поділля займають особливе місце в європейській історії. У XV- XVII ст., Коли Османська імперія була на піку могутності і від набігів турків потерпали багато країн, подільські фортеці захищали європейців.

Ще збереглися у нас замки, в яких проводили офіційні зустрічі європейські королі, зокрема знаменитий Підгорецький замок, побудований на замовлення коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського.

У замках також зберігалися твори мистецтва та історичні реліквії: картини, зброю, амуніцію, скульптура, меблі і ін. Наприклад, прикрашали раніше територію Підгорецького замку скульптури нині прикрашають Зимовий сад в Санкт-Петербурзі (один із наслідків радянської епохи).

Крім зазначених вище пам'ятників, існує значна кількість (понад 6800) нововиявлених пам'яток архітектури і містобудування, які після відповідних досліджень повинні бути взяті на державний облік за відповідною категорією цінності.

Найбільших втрат архітектурної спадщини України понесло від політики комуністичного режиму в період з 1920 до 1988 роки. Найбільше постраждали пам'ятники церковної
архітектури - втрачено понад 50 відсотків від загальної кількості. Руйнування було складовою цілеспрямованої державної політики. Знищувалися ті об'єкти, які були віхами національної історії.

Починаючи з часів колективізації було спалено або розібрано на дрова 15 тисяч дерев'яних парафіяльних церков XVII-XVIII століть, а також безліч кам'яних храмів, які являють собою величезну історичну і культурну цінність - Михайлівський золотоверхий монастир в Києві, кафедральні собори в Полтаві, Одесі, Кам'янці- Подільському.

Перелік знищених церков вражає. В середньому за рік радянської влади знищувалася 21 церква. Останній етап організованого руйнування пам'яток архітектури припадає на роки горбачовської перебудови. Керівництвом країни було прийнято рішення про знесення кількох десятків закритих церков XII - XVIII століть.

Загальна втрата -396 об'єктів архітектурної спадщини. За останні п'ять років в Україні згоріло 20 церков. Поки що в Україні налічується 1900 дерев'яних храмів. Дві третини з них знаходяться на Західній Україні, в т.ч. 600 - на Львівщині. Якщо в цьому році кількість храмів знищених вогнем знову збільшиться, ми наблизимося до темпів, з якими церкви знищувались владою Поради. Переважна більшість дерев'яних храмів передано в користування релігійним громадам, а експлуатувати такі церкви дуже важко. Є багато застережень щодо опалення, електропроводки. І реставрувати їх дорожче, ніж цегляні споруди.

Релігійна громада повинна укласти охоронні договори і дотримуватися певних правил: чи не перемальовувати стародавній живопис, не переробляти іконостас тощо. Але на жаль, самі священнослужителі часто не розуміють художньої та історичної цінності церкви або якоїсь речі в ній.

У 2005 році Міністерство культури України розпочав державну програму збереження пам'яток дерев'яної сакральної архітектури України, яка буде діяти до 2010 року. Програмою передбачається складання переліку дерев'яних церков, які збереглися до нашого часу, вивчення їх стану, а також проведення необхідних робіт з реставрації. 3 З огляду на кількість церков, знищених в 2006 і 2007 роках, вже після початку роботи програми, ефективність її не дуже висока.

Велика проблема і зі збереженням так званого щита Європи - українських замків і фортець. Держава змушена визнати, що як мінімум 200 замків і замчища досі не досліджені, а переважна більшість (близько 500) - в руїнах. На державному обліку перебуває всього 99 замків, які мають охоронні номери. У найближчі кілька десятиліть ми можемо остаточно втратити сотні єдиних в своєму роді фортифікаційних споруд епохи Середньовіччя і Відродження. Причина досить банальна: починаючи з ХХ ст. замки і фортеці на території сучасної України використовувалися в основному як складські приміщення, місця розквартирування військових гарнізонів, медичні установи і т. п. і вони практично не були затребувані в якості історичної спадщини. Лише окремі реконструйовані і музеєфіковані.

Ще одне небезпечне явище - знищення археологічних пам'яток. Вони стають жертвами так званої чорної археології. Розкопуються і знищуються кургани, вали, городища. Все викопане йде в переважно в приватні руки без описів і звітів, цивілізованого наукового дослідження. За оцінками фахівців основні причини втрати тих чи інших об'єктів архітектурної та археологічної спадщини є: причини утилітарного характеру -19%; війни і революції - 8%; стихійні лиха (переважно пожежі) - 4%; державна політика знищення - 60%; низький культурний рівень місцевого керівництва і населення, що призводить до "неусвідомленого вандалізму" - 9%.

Недостатнє фінансування заходів з охорони об'єктів культурної спадщини протягом останніх десятиліть призвело до ще більшого погіршення стану пам'яток. В окремих регіонах України до 50% об'єктів культурної спадщини перебуває в незадовільному стані, а кожен десятий - в аварійному. Термінові протиаварійні та консерваційні роботи необхідно провести більш, ніж на 300 пам'ятках архітектури національного значення.

В цілому можна відзначити, що на жаль, пам'ятники України на сьогоднішній день не отримують належного захисту з боку уповноважених державних органів і посадових осіб, в чию компетенцію входить створювати відповідний режим збереження культурної спадщини. Значна частина будівель вимагає серйозних реставраційних робіт або хоча б косметичного ремонту, який дозволить призупинити руйнівні процеси. Коштів, які виділяються на ремонт і реставрацію пам'ятників архітектури з держбюджету, бюджетів різних рівнів вкрай недостатньо. 

Переглянути повний текст статті  за посиланням.